Екскурсія краєзнавчим музеєм при ВПУ №29 смт Володимирець

   «Музей – це минуле, це історія, це душа, це серце наших предків, а для нас – величавий храм, куди ми повинні входити з побожністю, а виходити з найглибшим поважанням і гарячою любов’ю до всього того, чим жили наші батьки, діди і прадіди, що ми повинні нести з собою, як заповіт, і чому повинні учитися і всі ми, і покоління наших нащадків, поки стоїть земля і світить сонце».

                                                                                       Дмитро Яворницький

   Ось уже 20 років у Володимирецькому вищому професійному училищі №29, яке розміщене у глибині безкрайніх Поліських лісів на Рівненщині, діє музей, який  складається із трьох експозиційних залів: «Бойової і трудової слави», «Історія училища», «Українська світлиця» та який може багато розповісти  про героїчну боротьбу володимирецьких партизанів у роки Великої Вітчизняної війни за свободу, створення і діяльність  навчального закладу, життя і побут українських поліщуків – жителів нашого краю.

   Ідея створення музею виникла ще у 1986 році, а її ініціаторами були: попередній директор училища Верешко Володимир Йосипович і Остапенко Анатолій Федорович, який працював на той час заступником директора, нині директор Володимирецького районного колегіуму відомий не лише на Рівненщині, а й в Україні.

   Поряд з будівельними роботами щодо створення музею - велася і пошукова робота: конкурси груп училища по збору матеріалів  на військово-патріотичну тематику, речей побуту,  відбувалися зустрічі з ветеранами ВВв,  екскурсії по селах Володимиреччини.

   І вже запрацював музей у 1988 році під назвою «Музей комсомольської слави Володимиреччини».

   Уже з ініціативи теперішнього директора Боровика Валерія Пилиповича та завдяки активній співпраці педагогічного й учнівського колективів у 2013 році відкрито ще одну залу «Українська світлиця». Педагогічним колективом погоджено Положення про краєзнавчий музей при ВПУ №29 смт Володимирець.

   За роки свого існування музею він став центром патріотичного виховання молоді. Стенди розповідають про основні битви та участь у них наших односельчан та уродженців Володимиреччини.

   В музеї,  для учнів училища й мешканців селища, проводяться екскурсії, лекції, заняття гуртка, виховні години, вікторини, конференції та тематичні уроки.

   У першій залі музею знаходяться експонати, які розповідають про події, що відбувалися на територій Володимиреччини на початку ХХ століття.

   Щодо походження Володимирця існує кілька легенд. Найпоширенішою з них є така: поселення заснував князь Володимирко, який потрапив у ці краї через якусь провину. В легенді також сказано, що був він нащадком Володимира Мономаха.

   Але існує ще одна легенда щодо походження Володимирця. За нею містечко заснував промисловець Володимирко, що мав тут рудні, де плавили метал з болотяних руд. Якщо поглянути на те, що довгий час Полісся було металургійним регіоном, то ця легенда також має підгрунття, хоча в такому випадку визначити навіть приблизний час заснування містечка дуже важко.

   Як стверджують окремі джерела, перша згадка про Володимирець (Іпатіївський літопис) пов’язана з походом Дубровицького князя Гліба Юрійовича на половців і датована вона 1183 роком. Цей факт засвідчує існування поселень, які вже тоді відігравали значну роль у захисті західних кордонів Київської Русі.

   Наступна згадка про це поселення датується 1570 роком.

   Не виключено, що ще у 1569 році поляки вже проживали у цьому містечку (на це може вказувати польське прізвище власника Володимирця Івана Кірдея Мнишинського, який володів містечком в середині XVIстоліття, що засвідчено у згадці про Володимирець, датованій 1570 роком, де поселення називають «старою осадою».

   Основною масою тогочасного населення краю були селяни. Основним засобом для забезпечення їхнього життя було, зрозуміло, сільське господарство. Воно могло б швидкими кроками рухатись вперед по шляху економічного прогресу, але на перешкоді цьому стояла влада феодала над селянином.

   В той час населення займалося, поряд із землеробством та скотарством, також різними ремеслами й промислами. Серед них були: бджільництво та мисливство, теслярство, гончарство, гутництво, лісохімічні промисли.

   В 1920 році буржуазно-поміщицькій Польщі вдалося відібрати від Радянської  України західноукраїнські землі. Після радянсько-польської війни Володимирець також потрапив під владу Польщі.

   Ніяких змін у благоустрої  володимирчан  не сталося. У містечку понад три чверті будівель становили дерев’яні хати, вкриті соломою, в яких жили малоземельні селяни, дрібні крамарі та кустарі.

   На той час школа у Володимирці була польською.

   Про події громадянської війни 1918-1920 років на Рівненщині розповідають карта з позначками місць розташування та бойових дій Червоногвардійського загону В.С. Кіквідзе (1918 рік).

   Збройний виступ робітників і селян (1918 - 1920 роки).

   Наступна експозиція розповідає про створення і діяльність Рівненського ОКЛКСМУ і Володимирецького райкому комсомолу, про участь комсомольців і молоді району в перших соціальних реформах. На стенді - фото Першого секретаря Рівненського обкому комсомолу (1940 - 1941 роки) Андрія Усенко. З інших знімків дивляться кремезні юнаки з лагідними очима, перші комсомольці Володимирця: Шама Павло, Бендюк Михайло, Хуткий Хома, Лунковський Лаврін, Мороченець Олег, Куц Йосип та інші. Поруч - комсомольський квиток комсомольця Мороченця Олега. Далі на стенді - ряд матеріалів, присвячених боротьбі молоді за соціальне і національне визволення під керівництвом КПЗУ і КСМЗУ.

   У 1921 року  Західна Україна опиняється під владою Польщі. Про цей період розповідають зразки документів, предмети побуту, зразки одягу. В одному з цих документів розповідається: «Український народ в колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригнічення, знищення і грабіж. Польські пани робили все, щоб ополячити українське населення». Згуртуванню і організації молоді сприяло утворення 23 жовтня 1921 року комуністичної спілки молоді Східної Галичини, яка 1923 року була перейменована в комуністичну спілку молоді Західної України.

   КСМЗУ працювала під безпосереднім керівництвом комуністичної партії Західної України, неухильно росла і розповсюджувала свій вплив на молодь.

   В 1936 році комсомольська організація Володимирця нараховувала біля 80 - ти юнаків та дівчат.

   Один з експонованих документів повідомляє: «В селі Кошмаки Сарненського повіту (березень 1938 рік) виник страйк селян - кустарів, які виробляють взуття з автомобільних покришок. Страйк тривав два тижні, внаслідок цього страйкуючим підвищено плату з 25 грошів до 30 грошів за пару взуття. Помічниками в організації страйку були комуністи».

   Другий стенд зали присвячено таким подіям - «Визвольний похід Червоної Армії. Народне зібрання Західної України». Фото та матеріали на стендах розповідають про перші маївки у Володимирці та народне зібрання Західної України, яке відбулося 26 - 28 жовтня 1939 року у місті Львові, яке, проголосило радянську владу на території Західної України і про прийняття її у склад Української РСР.

   Делегатами від Володимирця на народне зібрання були вибрані Йосип Ковалець і Андрій Приходько..

   В другій кімнаті музею розміщена експозиція « Месники з орлиного племені». Її численні матеріали розповідають про чорні дні німецько - фашистської окупації на Поліссі, про розгортання тут партизанського руху і визволення краю від гітлерівських загарбників. На стендах та вітражах виставлено зброю і спорядження народних месників, їх документи, подяки, нагороди, фронтові листи та особисті речі.

   Один з експонованих документів повідомляє про те, що «Чорним вороном увірвалося у бурхливе і радісне життя трудящих Володимиреччини страшне слово - війна. Довгождану волю й щастя, ще не так давно принесену героїчною Червоною Армією золотого вересня 1939 року, знову топтав окупант. На цей раз вже німецький...».

   Однак ні терор, ні насильство не могли зламати волелюбного духу володимирчан. Вже в перші тижні окупації комсомольці зуміли створити на території ряд підпільних груп. Первинні комсомольські організації появилися у Володимирці, Каноничах, Новаках, Озері, Хиночах, Печінках (нині Красносілля), Антонівці, Степангороді, В.Цепцевичах, Зелениці. Потім у березні 1942 року на їх базі був організований підпільний Володимирецький райком комсомолу, який очолив Хома Хуткий та його бойовий побратим Федір Шама. До його складу також увійшли Іван Шепель, Роман Шершень, Лаврін Лунковський.

   Володимирецький ЛКСМ діяв продумано, розумно, як цього вимагали умови конспірації. Комсомольці влаштовувалися у різні німецькі установи, адже скрізь потрібні були свої люди, які б знали кожен намір ворога.

   Партизани - підпільники зривали всі заходи німецьких властей: не допускали вивозу у Німеччину молоді, роздавали назад населенню відібрану в них худобу й зерно.

   «Дружба, скріплена кров’ю» - ще так можна назвати цю експозицію, яка є яскравим виявом пролетарського інтернаціоналізму, братерської солідарності трудящих різних національностей у боротьбі проти спільного ворога. У загонах народних месників з українцями проти німецько - фашистських загарбників боролися росіяни, білоруси, поляки. Із знімків, які розміщені на стендах, дивляться юні поляки: Шлапак Пінтус і Шуберт.

   Багато бойових справ і на рахунку загону імені Кармелюка. Тільки одна підривна група очолювана Г.Д. Бортником, лише за березень - квітень 1943 року пустила під укіс 8 військових ешелонів на залізничній колії Сарни - Ковель.

   На початку літа 1943 року партизани розгромили фашистський гарнізон у Володимирці, знищили всі склади й установи окупантів. З наступом частин Червоної Армії вони допомагали визволяти від німецько - фашистських загарбників міста і села Рівненської і Волинської областей. Після визволення району та розформування партизанських загонів володимирецькі комсомольці продовжували свої бойові подвиги.

   В підпіллі і партизанських загонах героїчно боролися багато володимирецьких комсомольців: Карпо Моніч, партизани Андрій Кравчук, Іван Ващенко, Володимир Куц, Олег Мороченець, Степан і Мусій Шами, Микола Дяконов, Володимир Тюска, Іван Дуляницький, Марія Данєчкіна. Можна назвати ще десятки юнаків і дівчат з цього орлиного племені, які не скорилися ворогу в чорні часи фашистської окупації.

   Один з документів розповідає: «...Не всі юні герої дожили до наших днів. Вже після війни помер Хома Хуткий, загинули від рук оунівців Федір Шама і Павло Нестерчук, серед тих хто віддав своє життя за свободу Вітчизни - Василь Дуляницький, Панас Тарасюта, Іван Сарницький, Павло і Андрій Шами, Григорій Гарбаринін, Іван Тихий, брати Данило і Міна Бортники, Валерій Куц.

   Та вічно живі вони у пам”яті народній? Не заростають стежки до їх могил.» Під цими рядками - фотознімки багатьох з вищеназваних героїв.

   Ряд матеріалів присвячено партизанському загону імені Кармелюка і Богуна, про боротьбу яких проти німецько - фашистських загарбників розповідають карта з позначками місць розташування та бойових дій загонів (див. фото 3).

   Привертають увагу також речі, що належали партизанам: кварта, фляга, казанок, солдатський ремінь, кишенькові ножі, подяки, нагороди, грамоти тощо.

   Один із документів розповідає про бойові дії цих загонів: «Загін імені Кармелюка під командуванням О.Н. Шитова в районі Володимирця та Антонівки вивів з ладу повністю вузькоколійку, знищивши паровоз, два вагони, чотири фашисти. 26 квітня знищено мости в районі сіл Воронки, Радижево, Липно».

   Партизанським загоном імені Богуна, який теж прославився на території нашого району, командував Іван Іванович Конча.

   З експонованого документу: «...Фашисти, маючи наміри награбувати худоби для відправки в Німеччину, прибули в села Стару Рафалівка та Гуту Сопачівську. Біля тисячі голів худоби вони зуміли вилучити в населення під дулами автоматів. Однак поживитися не вдалося. Партизанський загін І.І.Кончі вчасно відбив фашистів, і награбоване знову повернули жителям сіл. Крім того, народні месники змусили старосту віддати списки молоді (230 чоловік), яку намітили відправити в Німеччину і таким чином спасли юнаків та дівчат від фашистського рабства».

   На стенді під документальними матеріалами фото командирів партизанська кого загону І. Кончи та О.Н. Шитова.

   Ряд матеріалів присвячено підпільному обкому партії на чолі з В.А. Бегмою, який почав діяти з березня 1943 року за рішенням ЦК КП(б) України, і створений був обласний штаб партизанського руху.

   На стенді фото: В.А.Бегма серед бійців партизанського загону імені Кармелюка; Бегма на зустрічі із жителями Володимирця; Бегма па політзанятгях командирського складу з’єднання та ряд документальних фотознімків свідчить про діяльність Рівненського партизанського з’єднання під командуванням генерал - майора В. А. Бегми.

   Разом з утворенням підпільного обкому був організований підпільний Рівненський обком комсомолу - один із перших підпільних обкомів комсомолу на Західній Україні. Його секретарем 5 березня 1943 року бюро підпільного обкому затвердило Тихона Білякова.

   В роки тимчасової окупації на Рівненщині діяло 8 підпільних райкомів комсомолу. Після загибелі Т. Білякова в травні 1943 року обком комсомолу очолив Леонід Смирнов.

   12 січня 1944 року Володимирець звільнили від окупантів частини 397-ї стрілкової дивізії під командуванням підполковника М.Ф. Адонєва, із складу 1-го Українського фронту. Разом із червоноармійцями у Володимирець увійшли і партизани загону імені Кармелюка.

   Нижче документальні фотокопії (1943 -1944 років) розповідають про бойові дії Рівненського партизанського з’єднання « За Батьківщину» під командуванням І.Ф. Федорова

   Особисті речі бійців, нагороди, посвідчення, військові квитки, фронтові листи, зразки солдатського верхнього одягу та зразки зброї довершують експонати другої кімнати музею.

   Третя зала музею - це шлях училища від заснування і до сьогодення. Історія заснування училища датується 1966 роком.

26 червня 1966 року на Поліссі в мальовничому краї боліт та озер було створено Володимирецьке ПТУ - №9. першим директором був Тютюнник Іван Петрович (інструктор райкому партії).

   Тимчасово училище працювало на базі позичених трьох будівель школи - інтернату. Один трикімнатний будинок лісництва було передано під училище.

   Будівництво училища розпочалося через два роки, коли його очолив сам ініціатор створення Лунковський Сергій Вікторович (4 січня 1968 року). Навчальний корпус розмістився в сучасній шкільній майстерні.

   На протязі двох років вдалося до одноквартирного житлового будинку добудувати чотири класних кімнати з розкішним коридором і перевести в це приміщення навчальний корпус, а через рік уже зі сходу добудували ще чотири кімнати і повністю У 1973 році було збудовано навчальний корпус. Училище перейшло на підготовку нових кадрів на базі 8-ми класів і переведено у ранг середніх. Силами майстрів та учнів було завершено будівництво гуртожитків, які були здані в експлуатацію: гуртожиток №1-1 січня 1978 року, гуртожиток №2 - 1 липня 1978 року. Керівництвом тресту «Поліссявозбуд» та Міністерством меліорації через Володимирецьке ПМК 173 у 1983 році було розпочато будівництво громадсько - побутового комплексу і здано в експлуатацію в 1986 році.

   25 листопада 1983 року Верешка В.Й. було призначено директором Володимирецького ПТУ -№ 9.

   1994 році було проліцензовано і розпочато підготовку учнів по нових спеціальностях «кухар, кондитер» і «електрозварювальник».

   1 грудня 2001 року за сприянням Верешка В.Й. профтехучилище було перейменоване на вище професійне училище №29.

   У 2002 році було проліцензовано спеціальність «оператор комп’ютерного набору» і у 2003 році розпочалася їх підготовка.

   В 2006 році був зроблений ремонт фасаду громадсько - побутового комплексу та першого поверху навчального корпусу.

   1 листопада 2006 року Боровика Валерія Пилиповича було призначено на посаду директора ВПУ №29

   На слідуючих стендах - фотознімки та документальні матеріали які розповідають про діяльність Лунковського С.В. та Верешка В.Й.

   В третій кімнаті музею експонуються стенди: « їх праця вшанована», де розміщені фото Смолій В.І., Лемещук М.М., Верешка В.Й., Козодой Н.П. , Волчецької Н.П., Бабак Н.О.

   Далі на стендах - матеріали і фотографії воїнів інтернаціоналістів, які воювали в Афганістані і віддали своє життя при виконанні інтернаціонального обов’язку: Коляди Леоніда Васильовича (село Собіщиці, учень нашого училища).

   Слідуючий стенд - матеріали і фото, які розповідають про розбудову РАЕС і міста Кузнецовськ. Один із експонованих документів свідчить: «Будівництво Рівненської атомної електростанції почалося 1973 році. В 1981 році РАЕС було оголошено всесоюзним ударним комсомольським будівництвом.

   В будівництві поліського електрогіганту брали участь представники багатьох національностей колишнього СРСР».

   Золоті руки в учнів училища. Прекрасні речі – вироби розміщено також у цій кімнаті.

   Без минулого немає майбутнього – кажуть у народі. І це справді так. Адже все, що ми зараз маємо, створено нашими предками, а наші здобутки стануть основою матеріальних і духовних надбань майбутнього.

   З якимось трепетним почуттям заходиш до третьої зали музею.

   Поволі переносишся у минуле… Спокій огортає тебе. Подумки вітаєшся з Шевченком, портрет якого висить на стіні. А кругом рушники, рушники... Зібрані вони тут з усього району. І кожен з них ніби розповідає про наш  край. Експонати до світлиці збирались тривалий час, і зараз тут є прядка і гребінь, старовинний посуд, одяг, домоткані доріжки, рушники.  Але найціннішими є ті експонати, які зроблені власними руками.

   Техніка вишивання  рушників полягає в тому, що узор попередньо малюють на полотні і вишивають різними видами гладі. Орнамент на таких рушниках в основному рослинний. Невичерпна фантазія майстринь вводить у вишивку чарівний світ різноманітних квітів, листочків, ягід у живописно-об’ємному вигляді.

   Кожна річ, предмет у хаті, крім свого практичного значення, мали ще й духовне значення. Тому хата для селянина ставала всім: і храмом, і рідним краєм, і матір’ю. На перший погляд, про традиційну українську хату ми знаємо ніби багато, але водночас ще і мало. Поліські оселі вирізнялися мальовничістю завдяки широкому використанню кольорів та настінного розпису. Хати будували з глини та дерева (сосни, вільхи, осики, зрідка тополі). У їх конструкції основою залишається зруб. Зовні житлову частину хати обмазували глиною.

   Поблизу печі на стінах розміщувалися мисники, полиці. На них ставили щоденний посуд та посуд для святкових страв: кухлі, кварти, глиняні та полив’яні миски, дерев’яні й мальовані тарілки, дерев’яні розмальовані ложки, варехи, ополоники з округлою точеною ручкою, сільнички, різноманітні глиняні, фаянсові фігурки птахів, коників, півників. Це були своєрідні обереги від зла, від лихого ока - символи достатку, добра, благополуччя.